«Неважливо, хто що сказав. Важливо, що він зробив», — таке життєве кредо у Валерія, працівника одеського «Інфоксводоканалу», котрий 24 лютого 2022 року, не вагаючись, пішов добровольцем на війну.
Чоловік з 2010 року працює в одеській компанії з водопостачання і водовідведення електромонтером. Слідкує аби насоси, що подають воду, були справними. Щоб усунути наслідки поломок чи перевірити справність електромереж, чоловік три години дістається до свого робочого місця. Адже мешкає доволі далеко від Одеси.
«Не знаю… Пішов і все!» — так стисло Валерій коментує своє рішення стати добровольцем. 24 лютого чоловік був удома. Про повномасштабне вторгенння дізнався з новин. А вже наступного дня вирушив до ТЦК.
Протягом перших кількох місяців чоловік відновлював навички, набуті ще під час строкової служби. «Потім були в роті охорони, — згадує Валерій. — Чекали, що буде наступ з Придністров’я…»
З грудня 2022 року Валерія було зачислено до складу Другого стрілецького батальону і відправлено на Мар’їнку. Заепклі бої за цей населений пункт точилися вже тоді. валерія було призначено заступником командиру відділення, і разом з побратимами він обороняв позиції, відбиваючи штурм противника.
«Виносили пораненого і потрапили під обстріл… Було важко… Крили нас артою. Розвалили нам позицію всю… Найважчк — втрачати людей. З ним ідеш, і тут… Це дуже тяжко», — не може втримати емоцій чоловік.
Особливо важко дався штурм, за який Валерій отримав відзнаку: «Справа від Старомайорського є басейн. От ми його відбили і утримували добу самі. Взяли там полонених».
Біля цього насленого пункту нашого бійця і вразив ворожий снаряд. «Це було 22 червня. Прильот був, і мені попало… Ми своїм ходом вийшли», — згадує він.
Лікування тривало майже три місяці.
Після реабілітації Валерій повернувся до своїх побратимів, які вже трохи змінили свою дислокацію. Демобілізувався вже з Херсонщини.
Він боронив країну рік і 8 місяців. Більше не дозволили наслідки поранення. Валерій, звісно, був радий обійняти рядних. Але каже, що має теперь двояке відчуття, бо побратими лишилися на війні.
Втім на роботі його чекали інші хлопці — колеги, котрі підтримували Валерія увесь час. Тож питання: «Де працювати?» він собі не ставив.
Здається, немає жодної професії, представників якої нині не зустрінеш на війні.
Дякуємо вам, наші мужні слюсарі, сантехніки, електрики, інженери, вчителі та хлібороби! Дякуємо за мужність на війні і працю в тилу!
