Щоранку на Ланжероні, з першими променями сонця, Ігор розпочинає свою гру на фортепіано пробуджуючи сонце звуками фортепіанної музики.
Ігор Янчук, піаніст, композитор-мінімаліст, громадський діяч. Приїхав із Києва на кілька днів пограти біля моря на піаніно та залишився в Одесі.
Про себе Ігор розповідає таке:
«Я взагалі хотів бути схожим на Брюса Лі й ходив рік на карате. Але не склалося і гурток закрився. І якось в нас вдома з’явилось старе піаніно Вайнбах. Батьки вирішили мене віддати до школи, в яку я проходив сім років без особливого ентузіазму. Навіть через силу.
По завершенні школи, ще сім років навіть не відкривав кришку клавіш. До поки не потрапив у депресію і тут мені допомогла музика. Я відкрив для себе композитора Людовіко Ейнауді та спочатку просто слухав його твори, а потім вирішив спробувати й заграти їх. Ноти були у вільному доступі в інтернеті. Граючи, я з кожним днем відчував як росту та що в мене все краще і краще виходить. Так я самостійно відновив вміння та техніку гри, почав писати власні твори, а вже з 2013 року грати їх на вулицях та концертних залах рідного міста Переяслава.
В 2017 мене запросив відомий композитор Кирило Костюковський грати в центрі Києва. Вже там, у 2021 році, мене помітили з офісів Президента й запропонували відіграти основну фортепіанну партію перформансу ДНК з нагоди святкування 30-ї річниці Незалежності України.
Я погодився. І замість гонорару, після завершення урочистостей, попросив квитки на концерт Ейнауді, який був тоді 14 листопада 2021 року в Палаці Україна та особисте знайомство з маестро.
Так я через гру на вулиці реалізував свою мрію — познайомитись з моїм вчителем та натхненником композитором Людовіко Ейнауді.
Я вже три тижні граю на світанку сонця. Майже кожного ранку, навіть якщо воно не сонячне. До цього, з 2017 року, традиційно у вихідні грав у центрі Києва на Володимирській, 2 та біля Михайлівського собору.
Я полюбив Одесу і граю вдосвіта заряджуючись сонцем. Віддаю, проводжу свою любов і душевний світ через музику. Я відчуваю, що це як ніколи саме зараз потрібно людям. І море своїм запахом та шумом тільки посилює цю провідність й лікує краще за будь-якого лікаря.
Я граю свої авторські твори, а також улюблені теми композиторів Людовіко Ейнауді, Роберто Качапалья, Жана Ріопі, Яна Тірсена. Усі вони сучасні композитори, ще живі, але в Україні майже не виступають. У моєму репертуарі близько 45 творів, які граю напам’ять.
Як довго гратиму в Одесі? Залежить від погоди.
Як правило, взимку йду на канікули та продовжую вже у березні.
У планах за зиму записати свій перший альбом, розширити репертуар та навесні повернутися до Одеси, купити мотоцикл та їздити на ньому на море. Саме зараз закінчую мотошколу та складаю іспити на категорію “А”.
Ідея грати біля моря була у мене ще з минулого року, але завдяки поетові Едгару Вінницькому, який також переїхав до Одеси з Києва, реалізувалася лише 1 жовтня – у міжнародний день музики. Тоді я вперше відіграв концерт на Ланжероні біля моря та залишив піаніно там до ранку.
Вранці ж прийшов пограти на світанку для своєї дівчини Ліни та друга Дена. І тут розпочалася магія. Граючи, я не зміг стримати сліз радості, мене розпирало від натхнення та емоцій, це відчувалося випадковими людьми, що були поруч.
Я грав у прямому ефірі й після концерту пообіцяв собі та одеситам, що ще повторю таке у жовтні. І ось вже листопад, а Одеса мене не відпускає.
Почуваюся тут як удома…
Одеситом«.
Для тих, хто на світанку пропускає його концерти, Ігор грає повторні концерти ввечері на заході сонця.
Текст та ілюстрації Олександра Воропаєва
Фото з концерту на Ланжероні, автор композиції “Le rêve d’une note” RIOPY, виконує — Ігор Янчук