В одеський культурний центр завітав херсонський обласний музично-драматичний театр ім. М.Куліша з виставою «Баба Прися, або на початку і наприкінці часів» за однойменною п’єсою українського драматурга Павло Ар’є. Нагадуємо, що саме ця вистава здобула гран-прі на театральному фестивалі «Молоко-2018».Сюжет п’єси обертається навколо дивної сім’ї, яка мешкає в Чорнобильській зоні відчуження, у покинутому селі, де зовсім нема ніякої цивілізації, а тільки ліса та болота.
Вистава викликає почуття, бо драматургія Ар’є, привертає увагу до молопроговоренних, та непривабливих аспектів дійсності, гостра соціальна драма в поєднанні з гумором, фарсом та містикою. Коли Павло працював над п’єсою, він їздив в Чорнобильську зону, де бачив на власні очі іншій світ людей, які живуть в умовах договору с природою. Там вони залишилися без медицини та пенсії. Лише дім та ліс. Тому насамперед, у виставі іде мова що Чорнобиль – це не лише техногенна катастрофа, але і людська. Стикаєшся з соціальними реаліями пострадянською повсякденністю, де відсутня гуманність.
Виставу поставили в багатьох театрах нашої країни, але перша постановка відбулася в Росії, її поставив Роман Віктюк.
Саме акторська ансамблевість, робить виставу емоційно потужною. Донька Слава (Світлана Жулявська), образ жінки яка так і не знайшла омріяного щастя. Сцена, коли вона благає свого чоловіка (Сергій Михайловський) повернутися до дому, до мами, бо ніхто не сприймає їх за людей, і називають їх не по прізвищу, а просто — чорнобильці, звучить гостро. Бо сьогоденні реалії це переселенці зі Сходу. Дільничій (Руслан Вишневський), класичний ментяра, прислужник влади. Ще один драматичний персонаж, онук Вовчик (Павло Костенко), який незважаючи на свої гарні природні данні, створив образ наївного та щирого хлопця, який має певні вади розвитку.
Так все ж таки, неймовірною і неперевершеною є баба Прися (Олена Галл- Савальська), яка фонтанує емоціями, кожним жестом, кожною фразою вона захоплює. Її образи багатогранні – це баба хуліганка, коли вона читає реп та курить на сцені траву, яку сама збирає у лісі. Це і ніжна та любляча баба, коли бере свого двадцятивосмилітнього онука на коліна, та це і баба воїн, коли їй доводиться помстити за життя рідних.
Музичне оформлення вистави склали знайомі шлягери 80-х, які лунали із радіоприймача — як єдиний гаджет, що пов’язував героїв із зовнішнім світом. Ця вистава, знайде відгук навіть у самого сурового критика, а у чуттєвого глядача – цілу бурю почуттів.
Олеся Баглюкова.