В Одесі вулиця Генерала Бочарова (зараз Бувалкіна) – одна з найголовніших на селищі Котовського. Там і ринки «Північний» із «Початком», і залізнична станція, і кілька торгових центрів. Але мало хто знає, ким був цей Бочаров. Він був у лавах Червоної Армії (РККА) така зовсім не звичайна людина – Леонід Бочаров.
У роки Другої світової дослужився до звання генерал-майора. Щоправда, був він не просто військовим, а політичним керівником (політруком) – завданням його було проводити політику партії та товариша Сталіна в маси солдатів та офіцерів.
Народився на Уралі, жив у містечку Сатка (крім Одеси це було в СРСР друге місто, де на його честь назвали вулицю). Хотів стати льотчиком, але з льотної школи його у 1932 році відрахували через короткозорість.
Але оскільки він не страждав на політичну короткозорість, тобто був «відданий справі Леніна – Сталіна», то він і пішов цією лінією. 1938 року закінчив Військово-політичну академію. У роки війни був серед керівників Головполітуправлінь різних фронтів.
До речі, ще з довоєнних років, і всі військові роки Глав ПуРККА, тобто УСЕ це могутнє відомство очолював одесит Лев Захарович Мехліс. Ду-уже впливова була особа! Чи не права рука Сталіна, генерал-полковник.
У 1941-1942 рр., як представник Ставки на Кримському фронті, Мехліс вольовим рішенням підмінив собою командувача. Його накази були некомпетентними, і німці змогли зайняти Севастополь та Керч.
І Сталін… пробачив Мехліса. Чому я на це відволікся? А з 1972 по 1976 роки я, коли навчався в Одеському інституті зв’язку, квартирував в одному з дворів наприкінці Чкалова (нині Велика Арнаутська). Жив у тому дворі дідусь такий, абсолютно «безпонтовий», таких називали «простий, як 3 копійки». Років йому було, як мені зараз. Сусіди називали його Захаричем і шепотілися, що це «рідний» брат ТОГО Мехліса.
Повертаючись до теми Бочарова зазначимо, що під час оборони Одеси він керував партійно-політичною роботою військових частин, іншими словами, організовував «промивання мозку» у солдатів (звідси і «його» вулиця в Одесі). Після війни Бочаров продовжував армійську службу високих посадах.
В молодості він мріяв про небо – в небі його життя і завершилося: будучи членом радянської делегації, Леонід Бочаров загинув у 55 років в авіакатастрофі Іл-18 – борти ВПС СРСР у жовтні 1964 року поблизу Белграда (Югославія).
Подробиць про цілі тієї військової делегації та причину катастрофи немає. Але достовірно відомо, що тодішній глава Югославії Йосип Тіто хоч і був комуністом, але дуже специфічно бачив шлях розвитку Югославії і посилав кудись подалі спочатку Сталіна, а потім і Хрущова з їхньою «керівною роллю».
Його «виховували», і не виключено, що вчити Тіто «правильно» дивитися на світ і «промити мізки» надто самостійному колегі якраз летіла делегація, що так і не долетіла.
До речі, одним із заходів демонстрації невдоволення Союзу РСР Югославією перед цим став наказ 70 тисячам радянських фронтовиків здати у військкомати медаль «За визволення Белграда» з метою їх заміни на медаль куди менш «цікаву» для учасників походу в Югославію – «За бойові заслуги».
А вулиця Генерала Бочарова в Одесі зараз має ім’я Владислава Бувалкіна. Він наш сучасник (1979–2022) – майстер-сержант СБУ, Герой України, повний кавалер ордена «За мужність».
Довгий час мешкав в Одесі. З початком війни на Донбасі Владислав та його два брати стали добровольцями, Влад служив Україні в прикордонних військах. З 2019 року – у СБУ. 20 березня 2022 року загін спеназу СБУ, повертаючись із завдання на Київщині, потрапив під артобстріл. Владислав Бувалкін загинув смертю хоробрих… Героям слава!
Владислав БувалкінПочему в Одессе улицу Бочарова переименовали на Бувалкина — кем был Бочаров (фото)
В Одессе улица Генерала Бочарова (сейчас Бувалкина) – одна из самых главных в поселке Котовского. Там и рынки Северный с Началом, и железнодорожная станция, и несколько торговых центров. Но немногие знают, кем был этот Бочаров.
Он был в рядах Красной Армии (РККА) такой совсем не обычный человек – Леонид Бочаров. В годы Второй мировой дослужился до звания генерал-майора. Правда, он был не просто военным, а политическим руководителем (политруком) – задачей его было проводить политику партии и товарища Сталина в массы солдат и офицеров.
Родился на Урале, жил в городке Сатка (кроме Одессы это был в СССР второй город, где в его честь назвали улицу). Хотел стать летчиком, но из летной школы его в 1932 году отчислили из-за близорукости.
Но поскольку он не страдал политической близорукостью, то есть был «отдан делу Ленина – Сталина», то он и пошел по этой линии. В 1938 году окончил Военно-политическую академию. В годы войны был среди руководителей Главполитуправлений разных фронтов.
Кстати, еще с довоенных лет и все военные годы Глав ПуРККА, то есть ВСЕ это могущественное ведомство возглавлял одессит Лев Захарович Мехлис. Очень уж влиятельная была личность! Не правая рука Сталина, генерал-полковник.
В 1941–1942 гг., как представитель Ставки на Крымском фронте, Мехлис волевым решением подменил собой командующего. Его приказы были некомпетентными, и немцы смогли занять Севастополь и Керчь.
И Сталин… простил Мехлиса. Почему я отвлекся на это? А с 1972 по 1976 годы, когда учился в Одесском институте связи, квартировал в одном из дворов в конце Чкалова (ныне Большая Арнаутская). Жил в том дворе дедушка такой, абсолютно «беспонтовый», таких называли «простой, как 3 копейки». Лет ему было, как мне сейчас. Соседи называли его Захаричем и шептались, что это родной брат ТОГО Мехлиса.
Возвращаясь к теме Бочарова, отметим, что во время обороны Одессы он руководил партийно-политической работой воинских частей, иными словами, организовывал «промывание мозга» у солдат (отсюда и «его» улица в Одессе). После войны Бочаров продолжал армейскую службу на высоких должностях.
В юности он грезил о небе – в небе его жизнь и завершилось: будучи членом русской делегации, Леонид Бочаров погиб в 55 лет в авиакатастрофе Ил-18 – борта ВВС СССР в октябре 1964 года вблизи Белграда (Югославия).
Подробностей о целях военной делегации и причине катастрофы нет. Но известно, что тогдашний глава Югославии Иосиф Тито хоть и был коммунистом, но очень специфически видел путь развития Югославии и посылал куда-то подальше сначала Сталина, а затем и Хрущева с их «руководящей ролью».
Его «воспитывали», и не исключено, что учить Тито «правильно» смотреть на мир и «промыть мозги» слишком самостоятельному коллеге как раз летела так и не долетевшая делегация.
Кстати, одной из мер демонстрации недовольства Союза ССР Югославией перед этим стал приказ 70 тысяч советских фронтовиков сдать в военкоматы медаль «За освобождение Белграда» с целью их замены на медаль куда менее «интересную» для участников похода в Югославию – «За боевые заслуги» .
А улица Генерала Бочарова в Одессе сейчас носит имя Владислава Бувалкина. Он наш современник (1979–2022) – мастер-сержант СБУ, Герой Украины, полный кавалер ордена «За мужество».
Долгое время жил в Одессе. С началом войны на Донбассе Владислав и его два брата стали добровольцами, Влад служил Украине в пограничных войсках. С 2019 года – в СБУ. 20 марта 2022 отряд спеназа СБУ, возвращаясь с задачи на Киевщине, попал под артобстрел. Владислав Бувалкин погиб смертью храбрых… Героям слава!
Ділова Одеса Телеграм
📘 Facebook
📙 Сайт
В Одесі з’явилась вулиця імені видатного розвідника УНР Всеволода Змієнка