21-річний матрос Олександр народився в Ізмаїльському районі, що на Одещині. Мрію стати моряком плекав ще змалку. Вважав, що саме в морі можна бути по-справжньому вільним.Тому у 2021 році, із настанням повноліття, Сашко вирішив випробувати себе у якості морського прикордонника та обрав службу за контрактом в Одеському загоні Морської охорони.
Після отримання первинних знань та навичок у Навчальному центрі Морської охорони, був призначений до складу екіпажу одного з кораблів Одеського загону Морської охорони, на посаду сигнальника-навідника.
У житті Олександр звик відповідально ставитися до дорученої справи, тому наполегливо опановував посаду та завзято вивчав ввірену зброю – ДШК.
«Я з дитинства мріяв стати моряком. І коли моя мрія втілилася у життя, я був по-справжньому щасливий. Скажу відверто – під час першого виходу у море було трохи страшно. Але зараз згадую це вже з посмішкою. Старші товариші та командир завжди допомагали й пліч-о-пліч з такими побратимами ти завжди впевнений, що подолаєш будь-які труднощі. Прикордонник – престижна професія, а справа захисту Батьківщини – священна справа. Тому я від початку служби у лавах Морської охорони намагаюся належним чином нести службу й гармонійно доповнювати екіпаж, який завжди має бути, як одне ціле», — каже Олександр.
Ввірений кулемет матрос опанував швидко і залюбки, адже має хист не лише до морської стихії, а й до зброї. Жартома каже, що з «Дашкою» вони порозумілися й прислуховуються один до одного, тому кулемет завжди функціонує, як належить, а навідник завжди вдосконалює свої навички стрільби.
«Стрільба з ДШК – це завжди неймовірні емоції та відчуття. Потужна зброя, яка потребує відповідних навичок та досконалості у володінні нею. Особливо у сьогоденні, коли ворог фактично щодня атакує нашу територію з повітря і потрібно миттєво реагувати під час відбиття ворожих атак», — стверджує Олександр.
За роки служби матрос став дуже спостережливим – посада зобов’язує сигнальника-навідника, як то кажуть, помічати все і навіть більше. Адже морський обрій часто ніби однаковий, але будь-яка найдрібніша деталь у морі може мати величезне значення та повністю змінити обстановку.
«Море мене багато чому навчило. Загартувало організм й характер. Зробило цілеспрямованим та ще більше відповідальним. Навіть після нашої Перемоги я вже не зможу без нього. Служитиму на борту військового корабля чи працюватиму на цивільному судні – зараз годі й думати, але море я дуже люблю. Стала вже рідною й Одеса, яка до того ж подарувала кохану дівчину. Зачепила моє серце красуня Анастасія… Наші мрії співпадають і душі співають в унісон. Тому робитиму все від мене можливе, аби ми подолали агресора та жили у вільній і незалежній Україні», — зізнається моряк-прикордонник.
За темне, як ніч, волосся побратими з екіпажу охрестили Олександра «Чорним». Матрос з гумором це сприйняв і згодом позивний прижився.
«Море – Чорне, я теж – «Чорний», тому тут все гармонійно», — посміхаючись, каже Олександр.
История «черного» матроса со светлой душой (фото)
21-летний матрос Александр родился в Измаильском районе Одесской области. Мечтаю стать моряком лелеял еще с детства. Считал, что именно в море можно быть по-настоящему свободным.
Поэтому в 2021 году с наступлением совершеннолетия Саша решил испытать себя в качестве морского пограничника и выбрал службу по контракту в Одесском отряде Морской охраны.
После получения первичных знаний и навыков в Учебном центре Морской охраны был назначен в состав экипажа одного из кораблей Одесского отряда Морской охраны, на должность сигнальщика-наводчика.
В жизни Александр привык ответственно относиться к порученному делу, поэтому упорно овладевал должностью и упорно изучал вверенное оружие – ДШК.
«Я с детства мечтал стать моряком. И когда моя мечта претворилась в жизнь, я был по-настоящему счастлив. Скажу откровенно – во время первого выхода в море было немного страшно. Но сейчас вспоминаю это уже с ухмылкой. Старшие товарищи и командир всегда помогали и бок о бок с такими собратьями ты всегда уверен, что преодолеешь какие-либо трудности. Пограничник – престижная профессия, а дело защиты Родины – священное дело. Поэтому я с начала службы в рядах Морской охраны стараюсь должным образом нести службу и гармонично дополнять экипаж, который всегда должен быть как одно целое», — говорит Александр.
Вверенный пулемет матрос овладел быстро и охотно, ведь имеет талант не только к морской стихии, но и к оружию. В шутку говорит, что с «Дашкой» они нашли общий язык и прислушиваются друг к другу, поэтому пулемет всегда функционирует, как положено, а наводчик всегда совершенствует свои навыки стрельбы.
«Стрельба из ДШК – это всегда невероятные эмоции и ощущения. Мощное оружие, требующее соответствующих навыков и совершенства во владении им. Особенно в настоящем, когда враг фактически каждый день атакует нашу территорию с воздуха и нужно мгновенно реагировать при отражении вражеских атак», — утверждает Александр.
За годы службы матрос стал очень наблюдательным – должность обязывает сигнальщика-наводчика, как говорится, замечать все и даже больше. Ведь морской горизонт часто будто одинаков, но любая мельчайшая деталь в море может иметь огромное значение и изменить обстановку.
«Море меня многому научило. Закалило организм и характер. Сделало целенаправленным и более ответственным. Даже после нашей Победы я не смогу без него. Буду служить на борту военного корабля или работать на гражданском судне – сейчас и думать, но море я очень люблю. Стала уже родной и Одесса, которая к тому же подарила любимую девушку. Зацепила мое сердце красавица Анастасия… Наши мечты совпадают и души поют в унисон. Поэтому буду делать все от меня возможное, чтобы мы преодолели агрессора и жили в свободной и независимой Украине», — признается моряк-пограничник.
За темные, как ночь, волосы собратья из экипажа окрестили Александра «Черным». Матрос с юмором это воспринял и впоследствии прижился позывной.
«Море – Черное, я тоже – «Черный», поэтому здесь все гармонично», – улыбаясь, говорит Александр.
📗 Ділова Одеса Телеграм
📘 Facebook
📙 Сайт
В Одесі забезпечили протезування для кількох поранених захисників