Титушки пророссийского блогера Анатолия Шария намеревались свпровоцировать драку с проукраинскими активистами 15 июня, возле Киевского райсуда Одессы.Об этом сообщил журналист Валерий Демиденко.По его словам, конфликт пыталась спровоцировать скандальная “журналистка” Шария Яна Туренко, ковыряющаяся в своем пупке и сопровождающая ее толпа представителей то-ли гагаузской то-ли молдавской диаспоры – так называемые “титушки”.
“З подивом прочитав, вранці (15.06) має відбутися суд над Дмитром Кружилiним з ГО “Клевер”. З подивом, бо знаю Дмитра, як активного волонтера, який неодноразово їздив в зону АТО-ООС з волонтерської допомогою і з концертами для бійців. Частину поїздок ми здійснювали разом, тому я знаю про нього не з чуток. Знаю також те, що на початку війни, користуючись тим, що він уродженець Луганської обл. і його автобус мав держ. номер на Луганськiй реєстрацiї він, не викликаючи підозри у бойовиків, вивозив з території, зайнятої ворогом, наших бійців, які опинилися у ворожому тилу і патріотів, які намагалися покинути захоплену ворогом територію. І раптом … Суд. Я багато пишу про цю війну. Не тільки про ту, що з зовнiшнiм ворогом, але і з внутрішнім і, природно, захотів зрозуміти, що відбувається. Захопивши з собою посвідчення члена НСПУ і письменника Асоцiацiї соціально-художньої літератури, відправився до Одеси, до будівлі суду”, – сообщил он.
“Групу, яка пізніше здійснювала провокацію, я помітив одразу, але не знав, що вони мають відношення до цієї справи і взагалі – до партії Шарія. Семеро хлопчиків спортивної статури і нахабнуватого вигляду та дівчина, яка чомусь весь час копирсалася в своєму пупку. Вони знаходилися поруч, я не знав, хто вони, але з подивом відзначив, що як мінімум двоє з сiмох спілкуються не російською і не українською мовою. Швидше за все – молдавською або на гагаузьким діалекті. Пізніше під’їхав Дмитро з синочком і його товариші. Вони не стали підходити до суду, так як з’ясували, що дату і час засідання суду ще тільки належить призначити, і про неї додатково повідомлять із судової канцелярії. Ймовірно, Дмитро так і поїхав би, сказавши друзям, що засідання на сьогодні скасовується, але це не входило в плани тієї самої групи, що очікувала його бiля будівлі суду. Вони полишили своє місце (як я тепер розумію, засідки) і кинулися до Дмитра. Спочатку, в кращих традиціях дешевих детективів з-за гаражів визирнула дівчина і оцінивши обстановку, кинулася до своєї групи підтримки. Потім всі вони де бігом, а де-швидким кроком поспішили до Д. Кружилина, який якраз розповідав товаришам про візит в поліцію і про те, що суд не відбудеться”, – продолжил Демиденко.
“Підбігши, дівчина відразу почала тикати мікрофон Дмитру в обличчя і голосно, іноді зриваючись на крик, задавати питання. Поруч примостився оператор і почав знімати. Розуміючи, що відбувається щось явно незаконне, я попросив дівицю представитися і пред’явити своє посвідчення, яке дає їй право так себе вести (хоча навіть якби вона виявилася справді журналістом, етика журналіста не дозволяє себе вести саме так). Замість відповіді дівчина вирішила загострити ситуацію і стала провокувати мене. Спочатку, вона намагалася мене просто відштовхнути (так поводяться зазвичай п’яні хулігани-малолітки), але зрозумівши, що їй це не під силу, схопила за футболку в районі грудей. Тут же поруч опинилися хлопчики з групи підтримки – ймовірно сценарій провокації був розроблений заздалегідь. Але не зрослося.
Я не став вириватися з рук дівчини, щоб вона згодом не показала подряпини або що-небудь подiбне, а голосно, кілька разів зажадав відпустити мій одяг і більше не торкатися до мене руками. З огляду на те, що це все почали знімати на відео відразу кілька людей, спортсмени не ризикнули мене чіпати, а дівчина відпустила футболку, переставши мене відштовхувати. Але на всі мої прохання пред’явити посвідчення особи, посвідчення журналіста, чи просто представитися вона надалі просто не реагувала, повторюючи Д.Кружилину заготовлені раніше питання. На жаль, замість того, щоб ігнорувати ці напади самозванки, Дмитро відповідав на її питання і я впевнений, що пізніше з’явиться нарізка з питань і відповідей, складена на кшталт російських пропагандистьских “зливних бачків”. Я попросив представитися спортсменам і запитав, хто вони взагалі такі, представляють яку-небудь партію, і що тут роблять. У відповідь вони відвертали обличчя або просто мовчки дивилися повз мене, не відповідаючи. Запитав також, чому вони не в масках, і ходять натовпом, стоять поруч, а не на безпечнiй дистанції. У відповідь-та ж тиша. Один, справдi, весь час ховав обличчя. Набравши достатньо, як їм здавалося, матеріалу для нарізки тенденційного відео, вони повернулися й пішли. Всі герої невдалої провокації – на фотографіях. Трохи пізніше вони дістали з мікроавтобуса прапор партії Шарія та ще раз сфотографувалися поруч з ним і вiдзняли це на відео. Вважаю, що я був присутній при невдалій спробі провокації активістів партії Шарія. Всього лише вдруге в житті стикаюся з цими “активістами” і обидва рази вони провокували оточуючих на конфлікт, при цьому знімаючи все на відео. Минулого разу біля пам’ятника Дюку в Одесi де проходив мітинг під гаслом Реванш не пройде, ціла група цих молодикiв з червоними кульками підбiгли до учасників мітингу і били їх своїми кульками по голові, знімаючи на відео реакцію тих, кого били. Бридко це було тоді, і бридко сьогодні, тим більше, що на прохання пред’явити хоч якісь свої посвідчення, або хоча б назвати себе, жоден з присутніх так і не відреагував. Зі свого боку я поцікавився у справжніх журналістів, чи знають вони дівчину, яка тикала Дмитру мікрофоном в обличчя і штовхала мене в груди. На фотографії в дівчинi, яка колупаєтся в своєму пупку вони впізнали Яну Туренко, яка за словами редактора інтернет видання “Південна хвиля” Марини Аксьонової не є штатним співробітником ресурсу, але іноді поставляла їм свої матеріали. Наступним кроком вважаю за необхідне дізнатися у председателя Одеського вiддiлення НСЖУ Юрія Работіна чи зареєстрована Яна Туренко офіційно, як журналіст, чи вона звичайна аферистка. Сьогодні будь-який охочий писати щось в інтернеті і створювати провокацiйнi репортажі, не маючи на це ні завдання редакції, ні права, встановленого законом, може назвати себе журналістом. Відмова пред’явити посвідчення лише підтверджує мої побоювання, що вона журналістом не є і це була звичайна провокація. Ну і наостанок вважаю за необхідне з’ясувати за допомогою компетентних органів особистості молодиків з “групи підтримки”, чи не засвітилися цi “герої” в сепаратистських шабашах. Всі вони є на свiтлинах”, – подытожил журналист.